Приємно погожого дня побродити неходженими лісовими стежинами по грибних місцях. Гриби лісу ховаються під жовтим опалим листям. Трава ще сизіє від вранішньої роси, лісові далі розмиті молочним туманом. Під ногами шелестить давно опале листя. Пахне грибною пріллю. Лісова тиша повниться пташиними співами. Десь неподалік вистукує дятел. А он, виграючи своїм пухнастим хвостом, збігає вниз по стовбурі дерева білочка. Принишкне на якусь мить, притиснеться до сучка, зиркне довкола своїми бистрими, чорними, як намистинки, оченятами — і знову побігла…
Так, милуючись неповторною красою лісу, непомітно все далі й далі заходиш у привітний березовий гай, зачарований сонцем. Білокорі красуні берези вітають грибника своїми розлогими кронами, ледь-ледь погойдуючи ніжними, опущеними до землі вітами. Листя на березах де-не-де вже пожовтіло і, довго кружляючи у повітрі, тихо падає на землю…
Соковито-барвистий килим, розцяцькований листяною мозаїкою, причаровує погляд. А над головою безмежна блакить і ласкаве сонце.
Хитро позаховував свої подарунки березовий гай! Так воно й є! Під кучерявою красунею ховається в оксамиті трави грибок. Висока ніжка, коричнево-сіра шапинка — підберезник! А поруч ще один, а там ще і ще… Освітлена галявина з прогрітим грунтом, з білоусом.
Оце так сувенір! Справжнє чудо природи: міцний, на товстенькій білій ніжці, з оранжево-бурою замшевою шапинкою білий гриб! Зріжеш, обчистиш його від землі і ще мимоволі тримаєш на долоні. З ним якось не хочеться одразу розлучатися, ховати в кошик чи відерце. Округленький, гарненький грибок-богатир, здається, ще дише туманом, росянистою вологою ночі.
Чудова знахідка! Та не квапся, грибнику, гарненько обдивись довкола. Білі гриби ростуть сімейками…
Поступово кошик наповнюється грибами: білі, підберезники, а там, гляди, натрапиш на рижики, грузди або підосичники з червоними голівками. Кожному хочеться принести додому білих грибів, щоб висушити і взимку смакувати смачний запашний борщ або суп з грибами, і маслючків, рижиків, і підберезників, підосичників, щоб замаринувати, а груздів — на засолку…
Збирання грибів не лише приємний відпочинок. Це також і напружена праця, під час якої треба бути дуже зосередженим, уважним. Тут не тільки гляди, щоб щастило, хоча в народі й кажуть: «Щасливому добре по гриби ходити». Щоб стати справжнім грибником, потрібні знання і досвід.
Гриби лісу — одне з найцікавіших і найпотаємніших явищ природи. Сучасна наука про гриби — мікологія — налічує понад сто тисяч різних видів грибів. Як бачимо, рідня у грибів величезна. Навіть всюдисущі бактерії можуть виставити проти такої могутньої армії тільки п’ятдесятитисячне військо своїх одноплемінців.
Гриби лісу  ростуть скрізь, де є рослини, де є.життя— від північного острова Шпіцбергену і аж До тропіків. Те, що ми в побуті називаємо грибами, це тільки плодові тіла, так звані шапинкові гриби. їх люди з давніх-давен споживають у їжу.
Гриби тепер добре вивчені. І вже не доводиться спростовувати, як це змушений був робити колись російський письменник С. Т. Аксаков, поширену думку, що гриби нібито зароджуються від тіні… І все-таки, хоч гриби густо заселяють землю, люди ще досить мало знають про них. Це можна пояснити різними забобонами, що побутують у різних народів.
У Середній Азії, приміром, як пережиток минулого, вважається гріхом збирати гриби та споживати їх. І пропадають багатющі врожаї степів. У Ташкенті не беруть степових білих грибів, вешенок, диких печериць. У бурятських грибників теж є свій забобон, ще з часів байства: зневага до кращого з кращих — білого гриба. Ніяких, крім рижиків і груздів, не беруть забайкальці. Для них навіть міцний боровик— поганка. А на Україні, наприклад, надають перевагу білим грибам, а вовнянки не збирають зовсім, вважаючи їх неїстівними, оскільки не вміють готувати ці гриби.
У південних лісах, особливо на Кавказі, в Криму, а також у Карпатах, трапляється надзвичайно смачний гриб лісової флори — мухомор цезаря, або кесарів гриб. Він близький родич червоного мухомора, навіть зовні схожий з ним, різниться тільки жовтим забарвленням ніжки і шапинки зісподу. Ніяких білих бородавок на його шапинці немає. У Стародавньому Римі цей гриб цінували дуже високо за смакові якості і подавали до столу шляхетним особам. Мабуть, тому й назвали кесаревим грибом, від титулу імператора — кесар. З цього гриба готували дуже смачну страву, що колись додавала слави знаменитим римським лукулловим бенкетами А у нас кесарів гриб мають за звичайну поганку.
Не в пошані у нас і трюфелі, про які говорив колись О. С. Пушкін як про окрасу французької кухні. Цей гриб росте під землею, шукають його із спеціально натренованими собаками. Французи займаються вирощуванням трюфелів.
З підозрою ставляться досі до багатьох смачних грибів. Десь із сорок, а подекуди всього десять—п’ятнадцять їстівних грибів з двохсот їх видів попадає в кошики грибників.
Навіть такі висококалорійні гриби, як шампіньйони, подекуди вважають за поганки, не кажучи вже про дощовики, вешенки, зморшки та багато інших. Це пояснюється передусім недостатнім знанням грибної флори. На корені, не зібраний, залишається великий урожай «лісового хліба й м’яса».
Жодна країна світу не має таких запасів різноманітних їстівних грибів, як Україна. Основними районами їх масового збирання є лісові масиви центральної смуги країни. Та збирати гриби у нас можна практично скрізь, навіть на берегах Льодовитого океану в горах Камчатки, на далеких Командорських островах, у суворій Якутії, в лісах Кавказу і в неозорих степах Казахстану, у Середній Азії.
Гриби цінний харчовий продукт. Свіжі гриби-білоніжки корисніші за цибулю, моркву, капусту, а сушені майже вдвічі калорійніші за яйця і варену ковбасу. Бульйон із сухих грибів у сім разів калорійніший від м’ясного і, звичайно, запашніший і смачніший.
Грибні страви здавна любили і смачно готували на Русі. Навіть у малих дозах гриби значно присмачують страву. Та бувають випадки отруєння грибами. Це трапляється тоді, коли той, хто збирає, не знає, де їстівний, а де отруйний. Але частіше отруюються грибами, неправильно і несвоєчасно готуючи їх. Зірвані хороші гриби не псуються найбільше добу, і то якщо вони лежать висипані з кошика в прохолодному місці. Гриб швидко розкладається і виділяє трупну отруту, смертельно небезпечну для життя людини.
Добрі їстівні гриби ростуть не скрізь, а на своїх уподобаних місцях. Та й пора у кожного гриба своя.
Не всі знають грибні прикмети. Але навіть той, кому відомі давні лісові заповіді, часом буває спантеличений примхами грибів.
Тож по гриби!
Рідна природа чекає любителів грибників, вони можуть чимало допомогти вивченню та освоєнню грибних багатств свого краю.