Ліс і грунт

Ліс і грунт

Залежно від грунту, на якому росте ліс, можна спостерігати різницю у складі дерев, кущів, трав, мохїз і лишайників.
Загальні грунтові умови визначаються механічним складом грунту, його структурою, фізичними властивостями, аерацією, хімічними властивостями та ін.
Для частини лісів типові підзолисті грунти при холодному кліматі, для інших — дерново-підзолисті грунти при помірному кліматі; сірі лісові грунти при більш теплому кліматі, для деяких типів лісу — чорноземи (степова зона).
М. М. Сибїрцев за механічним складом виділяє такі типи грунтів:
Порода                Відношення глинистих
частинок до піщаних
Пісок                      1/15—1/50
Супісок                   1/7-1/10
Суглинок легкий    1/5—І/6
Суглинок важний   1/3—1/4
Глина                      1/1—1/2
Залежно від механічного складу грунтів лісівники виділяють різні типи лісу. Так, на пісках є тип лісу «бори», де росте сосна і береза, на легких супісках— «складні бори» (субори) з сосною, березою і ялиною та дубом на півдні; на середніх і важких супісках — складні субори (сураменї і судіброви) з сосною, березою, ялиною на півночі і в середній зоні — дуб, граб, липа, клен гостролистий та ін.; на суглинках і глинах — рамені, діброви та ін. Тут ростуть переважно ялина, ялиця, дуб та інші широколисті деревні породи.
П. С. Погребпяк запропонував таку сітку розподілу лісових площ України за типами лісорослинних умов: А — бори — формуються па луже бідних піщаних і глинистих грунтах і .І сосни, берези, пересу, чорниці;
В — субори — формуються з сосни, берези, до яких домішуються дуб, горобина, ялина. Грунти тут відносно бідні: глинисті піски, супіскові і суглинкові грунти •незначної глибини;
С —сугрудки, що формуються на відносно багатих супісках та глибоких суглинках, де переважають сосно-во-дубово-грабові деревні породи.
О — груди, або діброви, бучини і рамені.
Грунт складається з твердих частинок різної величини, він містить ґрунтову воду, повітря, грунтові мікроорганізми, коріння рослин, у ньому живуть різні тварини. Завдяки їх дії грунт органічно зв’язаний з атмосферою і сонячною енергією та постачає необхідне для росту й розвитку деревних та інших рослин живлення.
Забарвлення верхнього шару більшості грунтів темне, сіре, коричневе або чорне. Грунти розрізняють за кількістю перегною та мінеральних речовин.
Перегній нагромаджується у верхньому шарі грунту і міцно з’єднує його частинки в дещо більші грудочки. Цим він і відрізняється від інших напівзгнилих органічних речовин, які хоч і змінили свій первісний вигляд, проте повністю відокремлені від ґрунтових частинок.
Головним джерелом нагромадження перегною в грунті є рослини. Опале листя, сухі гілки, рештки плодів та відмерлі корінці стають поживним середовищем для численних ґрунтових мікроорганізмів. Вони переробляють ці рештки рослин і утворюють перегній, або гумус.
За кольором грунту можна приблизно визначити кількість гумусу в ньому, якщо скористатися такими показниками:
Колір грунту                                    Вміст перегною
у верх ньому шарі, %
Майже чорний                                   8—15
Темно-сірий                                      5—8
Сірий                                                  З
Свігло-сірий                                      1—3
Чим більше в грунті перегною, тим він темніший, краще і швидше прогрівається, тим краще вбирає воду і довше зберігає її від випаровування. Перегній добре вбирає не лише воду, а й інші поживні речовини і утримує їх віл вимивання. У перегної в 10 раї більше необхідних для росту рослини мінеральних речовин, НІЖ у мінеральному мулі. Головними складовими частинами гумусу є гумінові й ульмінові кислоти та їх солі.
Крім ґрунтотворного, мікроорганізми мають і інший вплив на ліс. Окремі види прискорюють розвиток корені я і рослин. Це спороносні і неспороносні бактерії, дріжджі та ін. Азотобактер, гриби, актиноміцети та інші утворюють вітаміни (тіамін, біотин, нікотинову кислоту).
Деякі види бактерій ризосфери живляться кореневими виділеннями. Засвоюючи або руйнуючи кореневі виділення, вони тим самим запобігають їх нагромадженню. Цим усуваються із зопп коренів виділення, шкідливі для росту.
В свою чергу і рослинний покрив активно впливає на мікрофлору ризосфери. Він вважається могутнім фактором добору і нагромадження відповідних видів мікробів грунту.    Встановлено залежність між складом бактеріального населення грунту і типом ґрунтотворного процесу. В одній і тій самій зоні, але в різних грунтах, склад грибів різний.
Із зміною вологості і температури грунту, а також рослинного покриву протягом року значно змінюється кількість мікроорганізмів. Найбільше зародків грибів у грунті весною. Бактерії найкраще розвиваються тоді, коли вологість грунту близька до польової. У зв’язку Із зміною пір року і змінами в грунті, що відбуваються під впливом зовнішніх умов, спостерігається періодичність у розвитку мікроорганізмів.
Найбільша кількість мікроорганізмів зосереджена на поверхні грунту. Тут вони розкладають органічну речовину підстилки. Самі ж пронеси розкладання підстилки залежать від її фізико-хімїчних властивостей. Ці властивості, в свою чергу, тісно пов’язані з видовим складом деревних порід,які утворили підстилку.
У грунтах трапляються ще й мїкроорганізми-інгібітори, які в процесі своєї життєдіяльності пригнічують ріст і розвиток рослин. Вони утворюють токсини, які нагромаджуються і змінюються залежно від тих дерен, що ростуть на даному грунті. Багато таких речовин нагромаджується під ялиновими насадженнями і значно менше — під дубовими.
Склад і властивості грунту безперервно змінюються; з часом мінеральні речовини розкладаються і замість них з’являються нові. Змінюється кількісний і якісний оклад перегною. Значно змінюється склад мезофаунн (дощові черви, комахи тощо), опалого листя, органічних кислот та іп.
Ліс Істотно впливає па грунт. Опале листя, гілки, рештки плодів, шматочки кори, відмерле коріння повертають у грунт зольні елементи живлення рослин і азот, забезпечуючи цим самим ріст лісових насаджень.
Не всі деревні породи однаково впливають на грун-тотворення. Якщо під хвойними лісами утворюються підзолисті грунти, то під листяними формуються буроземи, лісові суглинки та деградовані чорноземи.
Значно поліпшують грунти такі лісові породи, як граб, клени, вільхи чорна і сіра, ліщина, береза, ільмові, модрина. Збагачують грунт азотом біла й жовта акації. аморфа, вільха, лох, обліпиха, дрік, рокитник. Погіршують грунт ялина і осика.
Якщо простежити за однією й тією самою породою на різних грунтах, то можна переконатися, що ріст її неоднаковий. Дерева відрізняються як ростом, так І технічними властивостями деревини. Сосна добре росте на летких піщаних грунтах при достатній кількості вологи і має деревину високої якості, а на важких суглинистих чорноземних грунтах має гіршу, сучкувату дерезину. В той же час дуб добре росте на багатих гумусом грунтах. Вимогливими до родючості грунту вважаються ясен, дуб, бук, липа, Ільм, вільха чорна та ялина. Менш вимогливі, здатні рости па бідних грунтах сосна, біла акація, береза, лох. На солонцюватих грунтах задовільно ростуть дуб звичайний, тополі біла, канадська і чорна, клени польовий і татарський, тамарикс, айлант, кизил, гледичія, жовта акація, шовковиця, лох, барбарис, ясен зелений, кипарис та ін.
Взаємодію між лісом і грунтом можна змінювати відповідно до потреб лісового господарства. Так, внаслідок вирощування на бідних піщаних грунтах сосни утворюється грубий гумус, який значно поліпшує їх родючість, здатність утримувати воду.
Порушення водного режиму грунту в лісі негативно І впливає на деревостан. Тому продуктивність насаджень влежить пе лише від родючості грунту, а й від достатньої кількості вологи й ньому. Як недостача, так І надлишок ґрунтової вологи негативно впливають па ріст і розвиток лісу.
Не всі деревні породи однаково реагують на зміну водного режиму грунту; одні вимогливіші до вологи, інші — посухостійкіші. П. С. Погребняк поділяє деревні породи за їх вологолюбністю на такі групи: ксерофіти (сухолюбп) — саксаул, сосна звичайна, сосна чорна, сосна кримська, ялівці, дуб пухнастії», лох, біла акація, груша, степові кущі;
ксеромезофіти (помірні сухолюбп) — клени гостролистий і польовий, берест, дуби звичайний І скельний, гледичія, яблуня, черешня;   мезофіти (помірно вимогливі до вологості грунту)—граб, ясеп, липа, горіхи, ялиця, каштан посівний, бук, сосна Всймутова, явір, ліщина, ільм, бархат амур-ський, бузина; мезогігрофіти (середні вологолюби) — в’яз, черемха, тополя, верба козяча, верби срібляста і ламка, береза пухнаста,вільха сіра;
гігрофіти (вологолюби)—вільха чорна, ясен (болотний екотип), болотні верби.
Природна потреба окремих порід у воді має велике значення для життя лісу — його відновлення, росту і розвитку, плодоношення, старіння і відмирання. Тому ліс і грунт є важливою складовою балансу природи !
Від кількості вологи в грунті залежить якість деревини. Низької якості деревина буває тоді, коли дерева ростуть на недостатньо або надмірно зволожених грунтах.