ГРИБНІ ДИВОВИЖІ
Ліс — наш зелений друг і наше неоціненне багатство. Ліси прикрашають землю, вчать розуміти прекрасне. А скільки в них цікавих загадкових явищ і на перший погляд просто нез’ясованих. Чимало див можна зустріти, навіть збираючи гриби.

«Двоповерхові» і «триповерхові гриби

«Двоповерхові» і «триповерхові гриби
Якось колгоспниця Людмила Ковальчук, що живе на Волині, ідучи лісом, натрапила на дивний-предивний гриб на два поверхи Цю незвичайну знахідку вона показала своїм рідним і сусідам, але виявилось, що ніхто з них, хоч кожен перебрав чимало грибів, не зустрічав такого дива.
А на далекому Карельському перешийку, де серед соснових та ялинових лісів буває нечувано багато грибів (грибники тут часто приносять додому по 200—300 грибів), знаходили ще химерніші «триповерхові» білі гриби
В науці так пояснюють це цікаве явище природи. Один гриб виростає на другому, коли плодове тіло одного гриба починає розвиватись на певній глибині і, виростаючи, наштовхується на друге плодове тіло, що почало розвиватись пізніше у трошки вищому шарі грунту . Нижнє плодове тіло з силою починає виштовхувати верхнє, внаслідок чого відбувається вростання ніжки верхнього грибка в шапинку спіднього «прищепи». А назовні вилізе вже сформований «двоповерховий» гриб. Таке зрощення можливе за дуже дощової погоди та урожайної на гриби пори. За сприятливих погодних умов, особливо в урожайні роки, зародки грибів часто розташовуються близько один до одного або поряд. В таких випадках плодові тіла грибів, розвиваючись, зростаються при основі і на світ з’являється дружна сімейка.

Боровики-велетні.
Нікого не дивує, що на одному грунті можуть рости по­ряд різні за формою й величиною гри­би. Бо відомо, що кожен гриб по-своє­му розвивається залежно від зовніш­ніх умов та його власних внутрішніх властивостей. Наприклад, між білими грибами звичайної величини бувають просто гриби-велетні. Вага деяких гри­бів подеколи сягає кілограма.
Про диво-велетні гриби не раз виси­лося в пресі різних країн. Так, напри­клад, повідомлялося, що у Франції знайдено гриб вагою 3 кілограми 200 грамів з шапинкою по колу 105 сантиметрів, тобто в діаметрі 33,4 сан­тиметра.
Та рекордний за величиною гриб бу­ло знайдено у Білоруській РСР, від Мінськом,— його шапинка в діаметрі мала 58, а ніжка — 15 сантиметрів; про це було передано по московському ра­діо 20 вересня 1961 року Звичайно, такі знахідки дуже рік.
Ленінградская правда 27 жовтня 1964 року теж сповіщала про своєрідну сенсацію: «Грибний сезон уже закін­чився. Та поблизу станції Ліги… по­щастило знайти велетенський гриб бо­ровик. Діаметр його шапинки 35 сан­тиметрів. Та найнезвичайніше те, що це не якийсь там старий, червивий гриб, а свіжий, молодий, що ще про­довжує рости».
А під Калязіном Калінінської облас­ті в Україні щедра природа викохала ве
летня боровика просто класичної форми. Його величезна шапинка розкрис-латилась над ніжкою діаметром 10 сантиметрів. А важив цей «грибочок» 1 кілограм 300 грамів. У тих же калінінських лісах було знайдено велетенський гриб боровик в оточенні цілої родини. Він здіймався над купкою діток-грибків, що тулилися до нього, наче курчата до квочки. їх було аж одинадцятеро.
Працівник 50-ї московської міської лікарні Євгенія Гаврилова, повертаючись якось додому, в парку Сільськогосподарської академії ім. Тімірязєва несподівано помітила під деревом якусь дивну річ. Підійшла ближче, нахилилася— і не повірила власним очам: перед нею був велетенський білий гриб. Важив він, як виявилось, понад кілограм.
Італійський селянин знайшов у лісі на околиці міста Барі (Південна Італія) гриб вагою 32 кілограми і заввишки 1 метр і 10 сантиметрів. Для його транспортування з села привели ослика з возиком. Це вже справжній велетень уродився.

Чудо-гриби

Чудо-гриби
А й справді, є чого дивуватися: грибок свинушка виріс просто з шишки . Але й тут нічого неприродного немає. Спора гриба здатна розвиватися в будь-якому сприятливому середовищі. її, як і різне насіння, будь-куди може занести вітер, пташина чи якась комаха. От спора якимсь чином попала в мертву шишку, в котрій у процесі розпаду створилося чимало поживних речовин, і почав рости гриб. У даному випадку мертва шишка послужила субстратом для життя гриба.
Ну, хіба не вдивовижу оце створіння, що нагадує гидке каченя з відомої казки Андерсена. Та виросло воно в лісі, поблизу селища . До нього не торкалась рука скульптора— митець-природа сама захотіла здивувати світ і в своїй «майстерні» виконала цю фігурку каченяти.
А чудо-велетень дощовик, що виріс не в лісі, а на клумбі у дворі московської школи, важив 780 грамів.

Гриб-баран
У лісі, якщо поталанить, можна знайти грибного барана. Це не вигадка і не жарт, а справжній їстівний гриб. Правда, зустрічається він дуже рідко і тільки в широколистих лісах. Порівняно з іншими їстівними грибами баран — дуже великий гриб. Його масивне тіло не завжди можна вмістити навіть у кошик. У цього гриба вельми оригінальна форма плодового тіла. Вона скидається на голову барана ( Складається цей гриб з великої кількості лопатевих шапинок, що переходять у білу розгалужену ніжку.
М’якуш у барана білий, має приємний грибний запах, що посилюється, коли гриб висихає. Спороносний шар у нього теж білий, трубчастий. Баран— далекий родич підосичника та підберезника, він з родини трутовиків. Зустрічається цей гриб у серпні — вересні. Баранів сушать, потім розтирають на порошок і додають у їжу як грибну приправу.
У народі цей гриб називають «грибним щастям». Житель м. Пермі С. Ку-бінов кілька років «полював» за гри бом-бараном. І, коли вже майже зневірився у своєму пошукові, знайшов двокілограмового «барана» в 100 метрах від гамірливого сибірського тракту. На одній ніжці умістилися сотні
тонких сірих шапинок, схожих на пелюстки квітки. Так в один із грибних сезонів Західного Уралу став найщасливішим грибником і восьмим в Україні. Це восьмий за рахунком гриб, зареєстрований на території нашої країни. Попередній, сьомий, «баран» знайшли наприкінці серпня 1973 р. у Підмосков’ї, на 136-му кілометрі Мінського шосе.

Гриби-копита

Гриби-копита
Ідеш, буває, лісом, натрапляєш на галявину, а посеред неї стоїть, широко розкинувши свої плакучі віти, білокора береза. Та щось сумне у вигляді цієї лісової красуні. Пригляньтесь до неї, вона хвора. На її стовбурі багато великих і малих гудзкуватих наростків. Це гриби-трутовики, що розруйновують живу чи мертву деревину. За формою
ці гриби нагадують копита, тому й прозвали їх люди гриби-копита. Усі трутовики — трубчасті гриби. Спори в них, як і в підберезників та підосичників, розвиваються в трубочках спороносного шару. Плодові тіла деяких трутовиків багатолітні. Щороку в їхньому тілі утворюється новий спороносний шар, замість задерев’янілого старого. За кілька шарів на його плодовому тілі можна полічити, скільки йому років. Іноді кулясті копита досягають велетенських розмірів і живуть дуже довго.
Та мало хто знає, як вони з’являються на корі дерев. Літнє повітря розносить численні міріади непомітних спор, які ніби вишукують у березах свіжі ранки. Засіла спора в такій ранці, незабаром тут виростає гриб-трутовик, паразит, що висмоктує з дерева соки. Розвиваючись, він, у свою чергу, пускає з вітром хмари спор, заражаючи інші берези.
І завжди хтось допомагає трутовикові засісти в пораненій деревині.
Дуже часто роблять це люди. Як кортить декому пустити сік з беззахисної берези чи різонути її кору ножиком. Саме після такої травми нападає на березу хвороба. Наш обов’язок оберігати дерево, знищувати трутовики, що завдають лісові стільки лиха.
До речі, збитий трутовик може знадобитися. Із старих здерев’янілих грибів виготовляють різні речі домашнього вжитку.

Гриб-чага.
Цей гриб становить безплідну стадію трутовика, його можна побачити на дереві у вигляді темно-бурих жовн і наростків завбільшки з кулак . Вони крихкуваті, зверху потріскані.
Росте цей трутовик, як і гриби-копита, на живих березах, рідше на осиках та горобині. Узвар з чаги іноді вживають як сурогат чаю чи кави. Заготовлячи, його спочатку висушують, а потім розтирають. Був час, коли грибові приписували лікувальні властивості проти злоякісних пухлин. Та під час глибшого вивчення у нього не виявлено специфічної, протиракової дії на людський організм. Проте встановлено, що, систематично вживаючи узвар з чаги, людина почуває полегкість в усьому організмі; крім того, оскільки цей гриб має сильну радіоактивність і властивості антибіотика, він добре діє при гастритах, полегшує болі при тяжких формах раку. Дослідами на тваринах також установлено, що препарат з чаги сприяє розсмоктуванню злоякісних пухлин у ранніх стадіях розвитку. Вітчизняна фармацевтична промисловість випускає препарат із гриба-чаги бефунін.

Гриб-компас.
Фантазія природи безмежна, і чого вона тільки не вигадає. Дивишся здаля — наче гриб на товстій ніжці з багатьма шапинкам: а підійдеш — це на осиковому пеньку насипалось грибків — вешенок осінніх. Це гриби сапрофіти, які живляться з мертвих організмів. Ростуть вони на осиках, тополях і вербах переважно значними групами у вересні — жовтні. їстівний, хоча й низької якості гриб. Шапинка сіро бура з нальотом, гладенька. Ніжка коротка, більш або менш повстиста, іноді її зовсім немає. Чотири шапинки ростуть наче з одного стовбура, і що характерно, всі вони розташовані з північного боку пенька, про це говорить і зелений оксамитовий мошок з того ж боку. Із сходу чи заходу вони трапляються значно рідше. На південному боці, особливо в посушливу пору, їх майже не буває.Це легко простежити на такому, скажімо, виді грибів, як рижики. Вони не люблять самотності і завжди збираються гуртками. Причому червоні рижики ростуть щороку на тому ж самому місці, наприклад, під тією ж самою ялиною, розташовуючись від дерева на північ і частково на схід і захід. Якщо й бувають рижики на південь від дерева, а таке зустрічається рідко, то вони вже не червоні, а зеленувато-сині. Поверхня грибів шорстка, засохла, хоча й ніжна, однак шапинка на зламі червона й соковита.
Отож, блукаючи в лісі без компаса в негоду чи похмурого дня, можна орієнтуватися по таких грибах-компасах.

Гриб-часничник.

Гриб-часничник.
В наших лісах водиться гриб, який смаком і запахом не різниться від часнику. Він не здивує вас химерністю форми чи незвичайністю розмірів, навпаки, його й не зразу вгледиш. І цей малопомітний ша
пинковий грибок, виявляється, може подеколи замінити часник навіть у їжі. Часничник — пластинчастий гриб з буруватою шапинкою на тонкій, теж бурій лакованій ніжці . Росте він зграйками в листяних, мішаних і хвойних лісах з липня по вересень. У деяких наукових роботах цей гриб відноситься до групи неїстівних. Та це не зовсім так. Часничник має міцний часниковий запах і смак. Його можна сушити. Вживають цей гриб як заміну часнику в страві, особливо в підливах.

Грибна локшина.

Грибна локшина.
Цей гриб на вигляд трохи смішний, частинки його плодового тіла схожі на локшину, лапшу , а в цілому на дідівську бороду, якщо його перекинути ніжкою догори. Часом цей гриб ще називають курячими лапками, булавицею і півнячим гребінцем. Літературна ж назва гриба — рогатик жовтий, або клаварія.Зустрічається він рідко, та зате рясно. Переважно там, де немає трави, росте майже завжди на підстилці з хвої. Його плодове тіло кущисте, заввишки й завширшки 3—10 сантиметрів, гілочки стиснуті, короткі, кораловидні , розгалужені. Голови молодих гілочок брудно-білуваті чи блідо-жовтуваті, старих-—буро-жовтуватого забарвлення. Кінці гілочок сходяться в спільне плодове тіло. М’якуш білий з переходом до жовтого, дуже крихкий, соковитий. Запах не виражений різко, старі зжовклі гриби мають неприємний запах, схожий на аптечний. Гриб їстівний. Рясно наростає в листяних і мішаних лісах Прикарпаття в липні, серпні. Там його люблять збирати. Зустрічається він і в північних районах Радянського Союзу (Вологодська, Ленінградська, Ярославська та інші області) в соснових борах, по невеликих порослих зеленим мохом вибалках у серпні і вересні. Цей гриб дуже любить вологу і вбирає її, як губка. За мокрої погоди доводилось зустрічати подскудїі грибну локшину, що важила понад кілограм.

«Відьомські мітли».
Буває, ідеш вузенькою лісовою стежиною — кругом тиша і величавий спокій, ліс наче заглибився в якусь свою віковічну думу. Мимоволі й тобі передається мрійний настрій задумливих беріз, вічнозелених ялнн-велетпів, з яких звисають густі віти-лапи.
Та що це? Незвичайно густа, пуч-ковидна гілка різко вирізняється з-поміж інших гілляк. Та це ж їстівна ялинова гілка.
Молоді ялинові пагінці, які може споживати людина, справді зустрічаються в лісі. І таке диво спричиняє іржавий гриб — хризомікса воронініс.
Весняна стадія цього грибка викликає хворобливі розростання молодих ялинових пагонів. Вони заповнюються крохмалем та цукром і стають смачними й солодкими, придатними для споживання.
Та буває й інше. Нерідко зустрічаються на деревах не лише в лісі, а й у садках, парках густі переплетіння тонких пагінців, схожі на мітли чи на гніздо.
Погляньте на мал. Сосна з рідкими миршавими гілочками, а збоку в неї — наче гніздо казкового птаха десь із метр у діаметрі з густих зелених гілочок, не просвічується навіть на сонці. Раніше ці переплетіння називали «відьомськими мітлами» або громовими гніздами, бо ніхто не міг пояснити їхнього походження.
В наш час учені розгадали причини їхньої появи. На сосні чи на якомусь іншому дереві з’являються незвичайпо густогіллясті пагони, на вітах, крім нормальних бруньок, розвиваються додаткові, а з них виростають нові пагінці, що ростуть дуже повільно і залишаються короткими. На них, у свою чергу, крім бруньок, на кінчиках гілочок з’являються нові, з яких знову розвиваються куці пагони.
Так протягом кількох років на гілці утворюється велика мітла, схожа на купчаки, віники чи ще якусь іншу форму. Так звані «відьомські мітли» зустрічаються найчастіше на бокових гілках дерев і рідко на вершинах. Ненормальну гіллястість пагонів, що розростаються у своєрідні мітли чи гнізда, викликають надзвичайно маленькі сумчасті паразити-гриби. Ця хвороба не дуже небезпечна для життя дерева, але, якщо його обсяде кілька таких гілок-купчаків, то дерево перестає рости і в висоту і в товщину.